В 2013 році я наважилася виставляти свої вірші в соцмережі та блог. До того я, мабуть, як всі поети й поетки,  писала “в стіл”. Деколи показувала друзям свої рими, деколи ховала слова у вирваних сторінках зошита, які носила потайки з собою.

Я почала писати дуже давно. Не пам’ятаю коли саме, але ні я, ні друзі, які мене знають давно, вже й напевно не уявляють мене без ручки, блокнота і писанини. Спершу були дитячі вірші, тоді підлітково-романтичні, в 2005 я захопилася готичною культурою і як належить справжньому готу шукала свій сенс в римуванні суму. Вірші того періоду лежать сховані, як нагадування з чого я почала свій ріст.

З 2009 року почалася серйозніша поезія. Період з 2009 і по 2016 ви якраз можете знайти в збірці.

Я ніколи не відрізнялася сильною емоційністю і до цього року, чесно кажучи, не знала, як правильно виражати свої емоції. Більше того, не розрізняла їх і ховала. Єдиний спосіб висловлення й проживання, який мені був доступний – це поезія. Слова приходили до мене уві сні, серед ночі, в потягах, маршрутках і літаках. Серед поля, моря чи гір. Вони переслідували мене в мандрах і вдома. Я почала їх називати “пазлами”. Я описувала свій захват, радість і любов. Писала про сум, біль й втрати. Вірші мене змінювали, розвантажували, давали новий подих і погляд на ситуацію. Вірші були мною, а я була ними. Я не знаю, хто кого виростив і зміцнив.

Того ж 2013 року хороший знайомий запропонував мені покласти їх на музику. Я шукала цікаві мелодії, приходила на студію звукозапису і ми годинами записували вірші. Першим записаним віршем був “Відлік часу”.

Всю поезію можна прослухати й скачати за посиланням: http://malynivna.com/audio_poetry/.

Далі буде…