Три роки тому в мене була депресія. Я її чітко впізнала по апатії, неможливості встати з ліжка, працювати, вчитися. Та що вчитися, навіть їсти і рухатися.
Я тоді жила у Львові. Сама.
Приїхала після 5 місяців виснажливої роботи, хоча до цього більше півроку я так працювала, що не завжди встигала спати. Нащо? Не знаю. Так було прийнято. Але ймовірно я багато ховала за роботою.
Тому восени в мене зникли сили на всю діяльність. Мені було страшно і я не розуміла, що з собою робити.
Одного ранку я не змогла встати на роботу. Спитаєте як можна не встати?
Легко!
Ви просто не можете.
Так само як і лежати годинами на підлозі в кухні. Просто можна.
Я чула від близьких, що депресія – це видумки, я собі надумала, я не маю що робити і тому фігньою страждаю. Навіть був варіант, що мені тре народити дитину, щоб не страждати фігньою. Геніальна порада!🐒
Хочу щоб ці люди ніколи не дізналися про цей стан, а ще хочу щоб ви (якщо дочитали сюди) розуміли, що депресія така ж реальна, як нежить і її треба лікувати
Щоб ви просили поради, допомоги і людей, які можуть зрозуміти вас. Не нехтуйте своїм станом, не ховайтеся, говоріть про це.
І кожної осені я згадую про ті місяці і десь жервіє страх, щоб не відчути це знову.
Одним словом, бережіть себе і близьких і просіть про допомогу.