Білі хмари..

Листопад, а над головою пролітають важкі, білі, зимові хмари.
Одна.. друга.. третя
Летять між зорями і ховають шматками небо.
Ними бавиться вітер. Вітер, який очищає та міняє хід думок і подій.
Під такими хмарами не страшно гуляти вночі. Хмари, які забирають все те, що було важливим і відносять все у дивний паралельний світ.
От-от здається, що одна з хмар впаде на голову і розсипеться піском по тілу. Та вони тихо собі пливуть і навіть не збираються падати, мовляв:

“Дивися уважно як ми вміємо.. ти так давно не підіймала погляд вгору”.

А я дивлюсь, мов зачарована, розфокусованим зором.
Бачу значно більше, ніж є, та значно більше, ніж мала би бачити.
З рухом хмар нерухомо рухаюсь вперед.
Крок, другий і я відчуваю як скидаю свій панцир, як розбиваються на маленькі кришталеві пазли всі упередження та часові простори.
Наче лечу разом із ними. Сяю поміж зірок..
Скоро зима.
Це не обов’язково знати – це достатньо відчути. Вітер очищення, вітер, який подекуди боляче обпікає щоки, але це ніщо в порівнянні з іншими опіками, які довелося заліковувати вже раніше.

Листопад, а важкі, білі, зимові хмари прийшли зі мною додому. Обіцяють охороняти та перевіряти наскільки щиро я слухатиму сама себе..

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *